. 

Він, вона, вікно, покійник

Рей Куні

(Комедія)

П’єса Рея Куні “Він, вона, вікно, покійник» була вперше представлена британським глядачам 1990 року, із захватом сприйнята критикою і отримала премію Лоуренса Олів’є, як краща комедія року. З того часу вона ставилась у багатьох країнах світу. Деякі критики зауважують, що переказувати сюжет комедії Рея Куні – все одно що переказувати німий фільм із Чарлі Чапліном. Зміст цієї п’єси дуже інтригуючий і кожна репліка змушує глядача сміятися та захоплюватися грою акторів.

Помічник британського прем’єра Річард Уіллі таємно зустрічається з секретаркою у готелі «Вестмінстер». Несподівано вони виявляють у номері тіло мертвого мужчини. Схоже, це грабіжник, якого притиснула віконна рама. Це загрожує скандалом. Річард та його помічник Пігден намагаються сховати труп, при цьому кожен наступний крок лише заплутує ситуацію, яка стає доволі катастрофічною з появою в номері спочатку керуючого готелем, згодом дружини Річарда і врешті ревнивого чоловіка секретарки Джейн, а потім… Але не будемо відкривати всі карти. Поза усім це комедія, світла комедія, що несе радість, сміх, позитивні емоції. Словом усе те, за що ми любимо театр.

 «Комедія № 1 у Львові» – такими були заголовки львівських газет після прем’єри вистави «Він, вона, вікно, покійник».

REVIEWES

Комедія № 1 у Львові

І це свята правда. Бо не знаю, як хто, але ми вже давно не мали приводу так заливисто, щиро й майже безперервно сміятися аж понад дві години. Комедію Він, вона, вікно, покійник (поставлену від часу її першої прем єри 1990 року в багатьох театрах світу) цілком справедливо можна вважати найсмішнішою виставою серед усіх інших у театральній афіші Львова. Що цікаво, ця п єса стала першою комедією в репертуарі театру Воскресіння . Як розповідав Газеті режисер вистави Ярослав Федоришин, ще коли п єсу тільки готували до виходу на ширшу аудиторію, він ставив собі за мету зробити спектакль, який змусив би глядача забути про все і сміятися від перших до останніх хвилин дійства. Своє завдання режисер виконав на всі сто, зробивши комедію органічною, аби глядач не відчув, що актори щось грають чи брешуть. Свого часу на курсі в Москві я ставив Островського, розповідав Ярослав Федоришин. І зробив таку провокацію: репетирував із кожним актором упродовж місяця окремо. Уявіть, що вперше всі дійові особи побачили один одного на сцені тільки під час прогону вистави. Повірте, те, що вийшло внаслідок цього, було надзвичайно смішним, оскільки то була суцільна імпровізація, хоча загальний текст актори знали. Сміялися не тільки глядачі, сміялися актори. Вдруге повторити ту енергетику, несподіванку вже не вдалося. І тому для мене тепер суперважливо зробити органічну, правдиву комедію, яка змусила б глядача перестати стежити  за сюжетом, а просто потішитися дійству тут і зараз. Хоча це не завжди просто, оскільки актори мають за плечима різні школи, по-різному розуміють, що таке сценічна правда . Однак сюжет у п єсі таки є, попри те (як зазначено в програмі львівської постановки), що деякі критики зауважують: переказувати сюжет комедії Рея Куні все одно, що переказувати німий фільм із Чарлі Чапліном. Тут фактично кожна репліка змушує сміятися. Сам Рей Куні, який є майстром фарсу, стверджує: Я лише хочу, щоб люди сміялись. Я шукаю історії про звичайних людей. У цьому випадку фарс схожий на трагедію надзвичайні речі трапляються зі звичайними людьми . Але все ж зав язка. Одружений помічник прем єр-міністра Ричард Уїлі (чий образ блискуче втілив Петро Микитюк) замість того, щоб брати участь у парламентських дебатах, вирішує присвятити час у своєму готельному номері секретарці опозиції Джейн Ворзінгтон (з. а. України Алла Федоришина, яка водночас реалізувала до вистави сценографію та костюми).Однак, коли Джейн (а встояти перед нею важко не тільки завдяки власне грі Алли Федоришин, а й з огляду на велику жіночу привабливість самої актриси) розсуває штори, щоб вийти на балкон, то виявляє там труп. Із раптового страху Ричарда сказати комусь правду (бо можуть розкритися його походеньки наліво) стартують комічно-абсурдні ситуації всього дійства, до якого втягнено чимраз більше людей. А головне до цього часу всуціль позитивну (аж до нудоти) маленьку людину, секретаря прем єр-міністра Джорджа Пігдена (Андрія Козака). До речі, Козак, як і Микитюк, серед акторських імен у цій виставі  заімпонували найбільше, хоча й за сценарієм їм найбільше уваги. Однак інші акторські роботи були не гірші невдахи та патологічного ревнивця Ронні Ворзінгтона (чий типаж для акторського амплуа Володимира Губанова новий), підозріливого керуючого готелем (Володимир Геляс), нахабного та хитрого офіціанта (Тарас Юричко), позбавленої в сімейному житті захоплення нею як жінкою дружини секретаря прем єр-міністра Памели Уїлі (Тетяна Ткаченко), показово строгої сестри Гледіс (Наталя Губанова), покоївки (Людмила Петруленкова) й тіла покійного (Володимир Чухонкін). І властиво, кожен із них вартує, аби про нього говорити окремо. Однак усім одночасно просто скажемо браво!!!

Ярина Коваль
Львiвська газета (20.02.2007)

Галерея